Бошки марихуана AK-47 Удачный

Братишки и сестренки! Позвольте приветствовать вас, я ваш любимый нарко-комик! Сегодня я хочу поделиться с вами невероятно забавной и немного безумной историей о том, как я купил шишки марихуаны и весело катался на коньках!

Дело было так: как-то раз подошел ко мне скуф, парень вечно на автопилоте, с ноги до головы закладка. Чувак был наркотой живой, и поверьте мне, его присутствие не оставляло равнодушным ни одного человека вокруг. Речь не о его внешности, а о его так называемой "качественной вышке". Так что я, искренне интересуясь, спросил его, где он берет такую ширку.

Скуф приподнял бровь и, придвигаясь ближе ко мне, шепнул: "Брат, я знаю одного пацана, у него всегда есть хорошая закладка марихуаны. Если интересует, могу тебе номерок скинуть". Я порадовался такому предложению, ведь мне всегда нравилось отдохнуть с хорошей наркотой.

Через несколько часов я получил номерок и созвонился со своим новым партнером в "бизнесе". Он дал мне адрес и сказал, что даст мне отличное качество шишек марихуаны, которое я не пожалею. Я был в предвкушении, сказал "спасибо" и сразу отправился в путь.

Когда я подошел к месту встречи, меня встретил парень по имени Пептид. Он был типичным дилером: вечно нервничал и всегда смотрел по сторонам. Он мне сразу сказал, что если я хочу шишку хорошего качества, то мне придется заплатить немного больше. Конечно, я был готов на это - ведь качество всегда важнее, чем количество.

Поэтому, не задумываясь, я дал деньги Пептиду и получил от него небольшой пакет с шишками марихуаны. Я честно говоря не мог поверить своей удаче - это были шишки самого высокого качества, аромат которых проникал в каждую клеточку моего тела.

Возбужденный, я решил испытать наркотический эффект прямо сейчас - с чистым сердцем и радостью в глазах я зажег свой любимый конец и начал наслаждаться каждой секундой. Мне показалось, что я находился в другом измерении, где все было смешано и казалось не совсем реальным.

И тут, будучи настроенным на веселье, я вспомнил о своей страсти к катанию на коньках! Я подумал: "Почему бы и нет? Ведь весело кататься на коньках, находясь под влиянием наркоты!" Да, я знаю, это может показаться безумием, но кто в этом мире считает нас нормальными, друзья мои?

Итак, я отправился в ближайший каток, надев коньки и чувствуя себя как настоящий закладка. Вокруг меня все кружилось и смешивалось, но я был на высоте! Каждое движение ноги, каждый размах рук - все это превращалось в настоящее искусство!

Я не знаю, что думали окружающие, видя меня на коньках: наверное, они думали, что я сумасшедший или просто замечательно веселюсь. Но это было мне не важно, ведь я наслаждался каждым мгновением.

Через несколько часов я устал и снял коньки. Возвращаясь домой, я задумался о своей безумной авантюре. Я осознал, что это было что-то большее, чем просто шалость наркомана. Это был мой путь обнаружить новые грани наслаждения и испытать что-то необычное.

И хотя я сейчас не рекомендую никому подражать моему безумству, я не жалею ни о чем. Ведь, знаете ли, иногда нам нужно выйти за рамки обыденности и окунуться во что-то новое и удивительное, пусть даже на время. Это помогает нам расширять свои горизонты и находить радость в самых непредвиденных местах.

Так что, друзья мои, будьте открытыми к новым приключениям и не бойтесь немного безумства в своей жизни. И помните: наслаждайтесь каждым мгновением, будь то катание на коньках или путешествия в мир наркотиков.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...